Також дивіться новини на facebook.com
Головна » Щоденники » Запис користувача: Адміністратор

Кожній дитині - сімейне виховання та домашній затишок

Добавлено Адміністратор Ср, 21/08/2013 - 15:51
 
     Мало не щотижня по телевізору показують передачі про дітей, які перебувають у спеціалізованих закладах, та їхні проблеми. Скажімо, ситуація в Торезькому інтернаті перестала бути справою суто місцевою, коли іноземне видання «Sunday Times» опублікувало сенсаційний матеріал про голодування в ньому дітей-інвалідів. Скандал не вщухає вже роками, адже ще у 2008 році журналістка програми «За вікнами» з СТБ показала відео-сюжет про те, що там відбувається. Тоді резонанс теж був, але, як видно, ситуація за роки суттєво не змінилася, адже цим місцем продовжують лякати дітей, у ньому трапляються такі речі, про які навіть не хочеться думати. Тисячі переглядів шокуючого Інтернет-відео про скандал у кримському інтернаті. Його вихованці, переважно підлітки з хворим серцем чи судинами, заявили, що директорка перевиховувала їх за допомогою психлікарні. Нібито діти потрапляли до спеціалізованого закладу за будь-яку провину. Їх слова підтверджують декілька педагогів, утім заперечує сам директор. Мовляв, хворі не завжди розуміють, що їх треба лікувати.
     Чи не тому серед соціальних ініціатив Президента України Віктора Януковича є й така: кожній дитині -  сімейне виховання та домашній затишок. Влада дбає про забезпечення достойного дитинства, займається профілактикою сирітства, підтримуючи сім’ї, що опинились у складних життєвих умовах, і одночасно заохочуючи родини, в яких виховують всиновлених дітей. У такій сім’ї вони оточені повноцінним доглядом і турботою. А поки дитя перебуває в затишній домашній атмосфері, соціальні працівники, прийомні й рідні батьки разом працюють над відновленням стосунків, функцій рідної сім’ї і врешті прагнуть повернути дитину додому. 
     Але повернемось до інтернатів. Вирішила поцікавитись, як живуть діти з особливими потребами та обмеженими фізичними можливостями і з порушеннями мови у КЗ «Чудельська спеціальна школа-інтернат № 2 І-ІІ ступенів» Рівненської обласної ради. Що ж там - за лаштунками? 
     Переконалась, у школі створені всі необхідні умови для проживання, харчування і навчання вихованців. Основне завдання цього закладу - підготувати дитину до життя в суспільстві. Це не просто місце, де вона отримує знання з української мови, літератури чи історії, а цілий простір, де пізнає загальнолюдські моральні цінності. Комп’ютерний клас, мультимедійні дошка, 19 ноутбуків – до їхніх послуг. Перші ази майбутньої професії здобувають у 10 профільному класі. Навчають учнів за двома основними напрямками – швейна справа для дівчат (і за бажанням для хлопців, у яких, до речі, виходить досить добре) і малярно-штукатурна. Із цьогорічних 12 випускників 10 мають можливість продовжити навчання у Радивилівському професійно-технічному ліцеї. В інтернаті є гурток комп’ютерної грамотності, сучасні столярна, малярно-штукатурна, дві швейні майстерні, оснащені новітнім обладнанням (є й оверлоки), навіть із ремонту взуття, де за своїм інтересом можна провести післяурочний час та отримати відповідні вміння і навички. Працюють гуртки художньої самодіяльності, танцювальний, із квілінгу. З першого класу дітей привчають до сцени. Вони виступають на новорічні та свята першого й останнього дзвоників, 8 Березня, Святого Миколая та ін. На заходи запрошують гостей і батьків. Школярів неодноразово нагороджували грамотами.
     Аби не склалося враження, що діти лише перебувають в інтернаті, наведу декілька прикладів. Так, у травні вихованці взяли участь у Х обласному фестивалі-конкурсі художньої творчості серед вихованців інтернатних закладів «З вірою в майбутнє», що проходив у комунальному закладі «Олександрійська загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів» обласної ради. Повернулись додому з перемогою. Окрім того, хлопчиків і дівчаток возять на екскурсії, нещодавно вони побували в Рівненському зоопарку (поїздку організувала служба у справах дітей РДА). А відпочивають і набираються здоров’я не тільки в санаторіях Олександрії, Молодаво чи Степаня, а й за кордоном (у Франції).
     Діти також полюбляють спорт, футбол. Щоб вони мали змогу проводити якісні та безпечні тренування, їхні спонсори – працівники ТзОВ «Завод металевих виробів» разом із директором підприємства, депутатом районної ради і головою районної організації Партії регіонів Андрієм Циганенком відновили дитячий майданчик. Окрім того, подарували бібліотеці дитячу і художню літературу. Вкупі із громадською організацією «Молоді регіони» (Вадим Івашко) часто привозили солодощі. Неодноразову допомогу одержували від місії «Братерство без кордонів» (Володимир Хомич). Часто буває в закладі й голова райдержадміністрації Анатолій Остапчук.
     Не потрібно бути олігархом 
     56 педагогів (у тому числі дві медсестри, лікар-педіатр) і понад 100 учнів є однією дружною родиною. Найбільше задоволення для наставників – подяка від батьків, коли, для прикладу, дитина позбувається вад мовлення через місяць-два. Для батьків тут завжди відкриті двері. І саме вони вирішують (після огляду обласної медико-педагогічної комісії, яка рекомендує навчання в спеціальній школі-інтернаті), чи віддавати туди свого сина чи доньку. Дорослі мають можливість ще задовго до 1 вересня відвідати заклад і подивитися не лише на умови проживання в ньому, а й познайомитися з учителями, поспілкуватися з логопедом, психологом, учителем розвитку мовлення і навіть ознайомитися із меню. Справляє враження й мальовниче місце розташування школи на обширній території, а також спортивний та ігровий майданчики, волейбольний і баскетбольний, клуб із актовим залом, спальні корпуси (для хлопців і дівчат окремо), кабінет розвитку мовлення, сенсорна кімната. Одно слово, умови, в яких діти почуваються комфортно.  Для них інтернат – це сім’я та домівка, в якій вони навчаються, творять, дружать, просто живуть. Кожен знає, як важливо, щоб у твоєму домі було тепло й затишно. Звісно, як і в кожній родині, не буває без проблем. Але школярі не бояться при потребі звертатися до психолога за консультацією.
     Приємно констатувати, що й батьки з більшим розумінням почали ставитись до школи-інтернату, ніж, скажімо, 5-6 років тому, коли навіть на батьківські збори не приїжджали. Інтерес до закладу проявляють і різні громадські організації, ЗМІ, цікавляться життям дітей. І чимала заслуга в цьому керівника інтернату  Валерія Малюжинського.
     Чи не тому, що сам залишився рано без батька і в основному проживав із бабусею, так переймається дитячими долями. Народився в Бережниці сусіднього Дубровицького району. Жив і навчався в Підлісному, де, одержавши 8-літню освіту, вступив до Кременецького педагогічного училища. Потім була служба в армії на Кавказі у внутрішніх військах і після повернення - робота в нинішній Клесівській ЗОШ І-ІІ ступенів-ліцеї вчителем трудового навчання і креслення. Донині відчуває вдячність клесівським колегам, як і Сарненської гімназії, де трудився впродовж семи років. Окрім того, Валерій Малюжинський закінчив загальнотехнічний факультет Рівненського державного гуманітарного університету.
     Коли у 2001 запропонували очолити Чудельську спеціальну школу-інтернат № 2, погодився. Чоловік звик переборювати труднощі, тож і тут не спасував перед ними. Почав із наведення порядку у школі, віддаленій від населеного пункту, та благоустрою території. Транспорту не було (тепер є мікроавтобус). Треба було налагоджувати зв’язки з благодійними організаціями, знайти фахових працівників для специфічного освітнього закладу. Дружина Вікторія також педагог. Це якраз той випадок, коли подружжя разом дома і на роботі, розуміє й підтримує один одного. Народили і виховують трьох синів. Старший Олександр закінчив Луцький національний університет імені Лесі Українки, майбутній еколог. Сергій навчається на 4 курсі історичного факультету РДГУ. А 4-річний Антон поки що ходить у дитячий садочок.
     Отож, щоб там не говорили про інтернатні заклади, у вихованців школи-інтернату № 2, окрім корекції розвитку і виправлення вад, є підготовка до самого життя і вибору професії. Тут старшокласники опановують навики самостійного побутового господарювання, вчаться планувати бюджет, отримують досвід кулінарного мистецтва, оволодівають основами життєвого проектування, успішно вирішують щоденні ситуації. А педагоги допомагають забезпечити дитині впевненість у собі, подолати психологічні проблеми.
     Мені складно це пояснити, але атмосфера, що панує у закладі, впливає на його вихованців якось чудодійно: змінюється не лише вираз обличчя і поведінка дитини, яка стає спокійнішою, впевненішою, радіснішою, а навіть колір обличчя. 
     Буває, хтось, вирішивши надати малечі допомогу, інколи думає: відвеземо речі й поїдемо назад. Але потрапивши до них, хочуть повертатися туди ще і ще.  А потім переконують у протилежному тих, хто не вірить, що можна займатися благодійністю, не маючи солідних доходів. А це дійсно реально, і не потрібно бути олігархом, аби робити добрі справи.
     Насамкінець, завершити розповідь хочу ще одним прикладом. Коли вихованці закладу відпочивають у санаторіях чи таборах відпочинку, наставники приїжджають їх провідувати. І коли малеча, усміхаючись біжить назустріч, міцно їх обіймає, як рідних батьків, і запитує, коли вже повернеться в інтернат, то слова тут зайві.
Марія Кузьмич
 
»