Також дивіться новини на facebook.com
Головна » Щоденники » Запис користувача: Адміністратор

Почути й зрозуміти проблеми кожного

Добавлено Адміністратор Пт, 04/10/2013 - 12:50
     До Євгенії Чорної, яка проживає в Клесові, завітали разом із школярами та заступником директора з виховної роботи місцевої ЗОШ І-ІІ ступенів – ліцею Оксаною Захарчук. 40 днів минуло, як Євгенія Йосипівна поховала чоловіка та мешкає в одній із 16 квартир будинку, розташованого на вулиці Шевченка. Так трапляється в житті, що й маючи дітей, люди на схилі літ часто залишаються одинокими. Донька Ольга з родиною проживає в Краснодарі, а син Анатолій – у Києві.
     Жінка пам’ятає час, коли селище називали районом. Ще 15-річним підлітком почала працювати в селищній раді, бо не вистачало людей. Її мама пішла з життя дуже рано – у 35 років, тож четверо дітей залишились на руках батька, Йосипа Івановича. Він був дуже добрим і турботливим татусем, розповідає Євгенія Йосипівна, яка вже втратила обох сестер і брата. За фахом - старший продавець, майже весь час трудилась у торгівлі. Специфіка професії далася з роками взнаки. Їй видалили суглоб і тепер при ходьбі спирається на палицю. Пережила й інсульт. Дуже тяжко хворів чоловік, який мозолився водієм на колишньому 43 кар’єрі. Тож, як ніхто, знає, що означає для людини бути здоровою.  
Євгенія Чорна розповідає про хазяїна з великою повагою. За сумлінну добросовісну працю його неодноразово нагороджували грамотами й подарунками. А фото Павла Вікторовича прикрашало Дошку пошани. Він був також учасником бойових дій у Чехословаччині.
     Заходять же до неї не лише школярі. До речі, розповіла заступник директора з виховної роботи, учні-волонтери навідуються й до інших людей похилого віку. Жінка дуже вдячна Павлу Опришку, директору Клесівського кар’єроуправління державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України». Два роки тому, каже, очолив управління й особисто декілька разів провідував родину заслуженого працівника. Для простих людей це було як диво. Думала, таких душевних керівників, як він, уже не буває. На переконання Євгенії Йосипівни, саме таких і  варто обирати в депутати Верховної Ради України: «Аби потім не били один одного, як показують по телевізору, а дбали про народ». 
     Гарні слова промовила вона й на адресу соціального працівника Сарненського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Ірини Цимбаліст. Характер діяльності вимагає від дівчини знання широкого кола питань, скажімо, від організації системи соціального забезпечення до конкретних прийомів індивідуальної роботи з людьми. Хоча й недавно почала працювати, але цікавиться життям підопічних, буває в них і двічі на тиждень. 
     Ведемо мову також про реалізацію соціальних ініціатив Президента України Віктора Януковича щодо підвищення соціального захисту (рівня життя) найуразливіших верств населення - пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни, реформування системи надання соціальних послуг. Адже здатність держави подбати про тих, хто не може самотужки впоратися із життєвими проблемами, завжди була ознакою розвиненого та самодостатнього суспільства. За останні два роки пенсія Євгенії Йосипівни, що була спочатку дуже маленькою, відчутно зросла, й нині вона одержує 1 тис. 200 грн. Зауважу, що з 1 січня ц.р. провели перерахунок пенсій 282 тисячам пенсіонерів області, а  розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, становить 894 грн. Крім того, зробили їх перерахунок для 1,4 тисячі інвалідів війни. Основні розміри (без надбавок і підвищень) зросли на 25%. Також встановили мінімальні пенсійні виплати інвалідам війни (залежно від групи інвалідності).
     Є в клесівців і не вирішені проблеми. Так, у будинку, де в основному проживають люди похилого віку, інваліди, немає води (труба проходить через двір). Кожен розуміє, каже Євгенія Чорна, що селищний голова не зможе зробити це сам, бо він і так не сидить без діла. Усвідомлюють мешканці квартир і те, що всі роботи – не безкоштовні. Та й не ремствують вони, а просять, аби їм допомогли.
     Пригадала чомусь одну з найстаріших уродженок Сарненщини, яка звікувала нелегке життя з важкою роботою в полі й щоденними родинними турботами. Її чоловік був учасником Другої світової війни, вже декілька років минуло, як його не стало. Жінка пережила голодні післявоєнні роки, виснажливу працю в місцевому колгоспі, де трудилась понад 20 років. Вона була досить скромною, невибагливою, релігійною і завжди дбала про своїх рідних і близьких, турбувалася про них так само, як і про урожай у полі. І нині вважає: доки живеш – треба про все дбати. Це її життєве кредо. 
     Треба бути чесними, насамперед, перед собою, і сказати відверто, що серед знаних вихідців із Сарненщини знайдеться не так уже й мало людей, які самовіддано й жертовно готові працювати для рідного краю. Бо говорити красиві слова, роздавати обіцянки, клястися в патріотизмі вміють усі, а ось коли дійде до конкретних справ, виникає чимало відмовок: то часу не вистачає, то можливості немає. На жаль…
     Знаючи Віктора Буйного, як відповідального керівника громади, якому вже вдалося розв’язати не одне наболіле питання в місцевому житлово-комунальному господарстві, запевнила Євгенію Йосипівну, що їхню проблему вирішить також.
Марія Кузьмич.
»