2018.05.15 - Насильство в сім’ї

За визначенням Закону України "Про попередження насильства в сім'ї", який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї - це "будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю". Отже, жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б'є її чоловік, хлопчик, якого лупцює мати, старенька бабуся, яку ображають власні діти. 

Закон розрізняє чотири види домашнього насильства: • фізичне; • психологічне; • економічне; • сексуальне. 

Фізичне насильство в сім'ї - це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності. 

 Сексуальне насильство в сім'ї - це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї. 

 Психологічне насильство в сім'ї - це насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю. 

 Економічне насильство в сім'ї - це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого. 

            Чому це відбувається? По-перше, тому, що метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним "розпорядником" її життя. Підкоряючись, жертва стає безпорадною, не може правильно оцінювати ситуацію, більше навіть не намагається себе захистити. В такому стані постраждалі часто самі відмовляються від спроб їм допомогти. По-друге, тому, що в українському суспільстві "не прийнято" розповідати про такі речі. На жаль, ми стикаємося зі "змовою мовчання" та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім'ї. Наприклад, розумна жінка, досягши успіху в кар'єрі чи бізнесі, не може говорити про те, що її б'є чоловік. А мати не може визнати, що її рідний син знущається над нею: вона, мовляв, "сама винна" в тому, що не догодила, не так виховала, не зберегла сімейного вогнища.

Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство - це злочин. У суспільстві утвердилися й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. А, мабуть, найбільше згубно впливають на суспільну думку уявлення про те, що поодинокі випадки агресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насильства мають циклічний характер: випадок насильства - примирення - заспокоєння - посилення напруги - і знову насильство. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство - ставати більше інтенсивним та жорстоким. За даними соціологічних досліджень, серед розлучених жінок кожні три з чотирьох опитаних потерпали від домашнього насильства. Офіційна статистика свідчить, що більше ніж 81 тисяча осіб перебувають на обліку за вчинення насильства в сім'ї.

 Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає і серед неповнолітніх громадян. Це пов’язано здебільшого з вразливістю,   необізнаністю дітей та соціальною незрілістю. Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати: замкнутість; демонстрація повної відсутності страху; неврівноважена поведінка; агресивність, схильність до нищення й насильства; уповільнене мовлення, нездатність вчитися; надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку; уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми; занизька самооцінка; тривожність; депресія; спроби самогубства;  навіть уживання алкоголю або наркотиків. За даними неурядових організацій, неповнолітні стають свідками кожного третього випадку насильства в сім'ї. Психологи стверджують, що діти, виховані в таких сім'ях, згодом самі виявляють більшу схильність ставати жертвами чи кривдниками, оскільки побачене та пережите згубно впливає на їхнє психічне здоров'я та нормальний розвиток. 

 Крім того, люди часто не усвідомлюють, що насильство - це не тільки побиття, а й постійне приниження, образи, лайки. Нерідко скривджені вважають, що така їхня доля - зазнавати насильства, і вони мусять це терпіти. Таку позицію займати не варто, бо зазвичай кривдники не відразу вдаються до фізичних засобів впливу на жертву, однак, не зітнувшись із опором, натомість відчувши вседозволеність, переходять від словесної критики до фізичного насильства. 

 Досить багато людей, над якими чинять насильство, не наважуються йому протистояти. Тим часом законодавство гарантує кожній особистості широкі права та свободи й захист від їх порушення. Закон "Про попередження насильства в сім'ї" передбачає і покарання осіб, які чинять насильство в сім'ї, і заходи щодо надання допомоги потерпілим. 

 Щодо осіб, які вже вчинили насильство в родині або погрожують, його вчинити, працівники поліції можуть вжити таких заходів: 

- винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис; 

- взяти на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї; 

- скласти протокол про адміністративне правопорушення;

- законодавець виключив можливість для правопорушників сплачувати штрафи, а встановлено обов'язковою нормою відпрацювання громадських робіт правопорушниками. За порушення вказаної норми на правопорушників може накладатися адміністративний арешт;

 Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації можна отримати: інформаційні консультації (інформація про організації та установи, до яких можна звернутися у конкретній ситуації, перелік документів, які необхідно підготувати для звернення та інше); психологічні консультації (поради та підтримка психолога анонімно у телефонному режимі); правову допомогу (консультації та рекомендації юристів щодо конкретної ситуації, поради стосовно правильного складання необхідних документів тощо). До Національної «гарячої лінії» запобігання насильству та захисту прав дитини можливо зателефонувати: 0 800 500 335 (дзвінки в межах України є безкоштовними), 0442053694 ( для дзвінків в межах Києва та з закордону). З 24 листопада 2017 року короткий номер 386 змінено на загальноєвропейський номер телефону 116123.

Також можна отримати консультацію фахівців «Ла Страда-Україна» електронною поштою, залишивши своє питання на сайті www.la-strada.org.ua або надіславши листа на e-mail: info@la-strada.org.ua

Щоб захистити себе або своїх близьких чи сусідів від насильницьких дій, радимо передусім звертатися до працівників поліції за телефоном «102»:

Консультативну та інформаційну підтримку вам нададуть:

Управління праці та соціального захисту населення Сарненської райдержадміністрації : 34500 м. Сарни, вул. Демократична, 46, тел. факс (036-55) 3-43-27, 3-35-65. 

Сарненський районний центр соціальних служб для сім'ї дітей та молоді: 34500 м. Сарни, вул. Суворова, 8, тел. (036-55) 3-46-36, факс 3-53-50.

Начальник управління                                                                   В.В. Дриганець