Адміністративне рішення про утворення нового устрою громад і районів є незворотнім

Основна дискусія точилася навколо того, як запобігти конфлікту компетенцій між районними радами, об’єднаними територіальними громадами та районними державними адміністраціями. Учасники заходу погоджуються, що настав час вирішувати це питання, бо воно поступово переростає в серйозну проблему…

Про можливі шляхи завершення процесу формування спроможних громад та реформування районів портал «Децентралізація» поспілкувався з першим заступником Міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України В’ячеславом Негодою.

Чому тема компетенцій та повноважень районів і об’єднаних громад стала головною в обговоренні?

Темпи утворення все нових об’єднаних громад не знижуються. Також все більше громад приєднуються до міст обласного значення та до ОТГ. Більшість повноважень та фінансових ресурсів переходять до цих спроможних громад. Фактично в межах районів, крім райрад і райдержадміністрацій, утворюються юридично незалежні від районної ланки органи місцевого самоврядування спроможних громад. При цьому, функції та компетенції районів законодавчо не змінюються, залишається старий районний поділ. Це призводить до правових колізій і політичних конфліктів між цими трьома різними за природою суб’єктами публічної влади. Звідси виникають проблеми в системі управління та комплексного соціально-економічного розвитку територій районів.

 Тобто в усіх районах, де створюються чи вже є об’єднані громади, так чи інакше маємо локальний конфлікт?

Де керівники органів місцевої влади більше дбають про розвиток та добробут людей, а не керуються особистими амбіціями, там знаходять порозуміння і працюють на спільний результат. Але у більшості випадків представники об’єднаних громад, окрилені новими можливостями та певною незалежністю, не вважають за потрібне співпрацювати з районною ланкою влади.

І особливо це актуально для районів більша частина територій яких вже в об’єднаних громадах.

Дійсно, вже маємо 17 районів, територія яких на 100% покрита ОТГ. Там районний рівень влади по факту майже повністю втратив свої функції. У 137 районах об’єднані громади займають понад 50% території. Громади продовжують об’єднуватися, отже кількість таких районів зростатиме, що призведе до нових локальних міжвладних конфліктів. Тривале продовження владних протистоянь на все більшій території не йде на користь місцевому розвитку, не виправдовує очікувань людей і створює передумови для дискредитації реформи з децентралізації.

Чи є підстави сподіватися, що базовий рівень, тобто 100% спроможних громад сформуються добровільно і після цього можна буде перейти до формування нового районного рівня?

Ні, усі громади добровільно не об’єднаються. Це нереально, навіть якщо б не було опору з боку окремих районних чи обласних (згадаємо Закарпаття) органів влади, а також політиків та бізнес-груп. Все одно залишиться чимало тих, хто вріс у стару систему, кому комфортно і не хочеться жодних змін. З іншого боку, не можна допустити, щоб ця територіально-правова невизначеність закріпилася після чергових місцевих виборів у 2020 році. Місцеві вибори мають відбутися на новій територіальній основі громад і районів.

Чи потрібні для цього зміни до Конституції?

Так, вони забезпечили б комплексність реформи та її незворотність. Але навіть якщо зміни до Конституції не приймуть, уникнути законодавчого регулювання і впорядкування системи територіальної організації влади вже неможливо.

І йдеться не про один закон, а цілий пакет базового законодавства: про адміністративно-територіальний устрій, про місцеве самоврядування, про територіальні органи виконавчої влади, про зміни до податкового, бюджетного, земельного кодексів, про комунальне майно, про місцеві вибори, про державний нагляд тощо.

Що необхідно прийняти якнайшвидше?

Увесь цей пакет законодавства важливий, але першочерговими є закони, які б визначили основи адміністративно-територіального устрою на рівні громад і районів.

Для цього необхідно об’єднати зусилля органів місцевого самоврядування (особливо обласних рад), обласних державних адміністрацій, уряду та парламенту. Це є спільною відповідальністю перед громадянами, які чекають ефективного врядування, дієвої виконавчої влади, здатної забезпечити сталий розвиток громад та територій.

Ми вже визнали, що чинна система територіальної організації влади застаріла і повністю себе вичерпала, вона не відповідає тим складним завданням та новим викликам, які стоять перед державою, економікою, новими соціальними стандартами життя громадян. Тепер маємо змінити цю систему.

 Від учасників наради-семінару часто чули, що процес добровільності формування громад вичерпує себе і необхідно приймати адміністративні рішення. Як це зробити технічно, ніби, зрозуміло, а політично?

Дійсно, учасники заходу, а це близько 320 представників всіх рівнів органів місцевого самоврядування, зазначають, що районні органи влади і громади все більше схиляються до якнайшвидшого вирішення цього питання, оскільки конфлікт компетенцій та невпевненість негативно впливають на роботу.

Вважаю, що в першу чергу політичний діалог має відбутися в областях. Основою для цього мали б стати перспективні плани формування спроможних громад, схвалені обласними радами. І вони повинні розроблятися на основі урядової методики. Поки що ні один з них повністю не відповідає цій методиці і вимагає суттєвого доопрацювання.

Але є області, які вже зараз могли б стати першими у затвердженні на рівні парламенту адміністративно-територіального устрою громад і районів. Ще до виборів 2020 року у таких областях можна було б упорядкувати систему територіальних органів виконавчої влади.

Навіщо комусь брати перший удар на себе? А як же традиційне - почекати, подивитися, як це вийде в інших?

Тому що це вигідно. Першопроходьці, безперечно, будуть у виграші, як це було з об’єднаними громадами, особливо тими, що утворилися в 2015 році.

Ресурси, які вивільняться в результаті оптимізації місцевих органів влади, гарантовано залишалися б в областях і їх можна було б спрямувати на інші потреби. Але головне, що за рахунок нової системи управління в області сформуються більш сприятливі умови для розвитку і суттєво збільшиться мотивація. В такі стабільні регіони з більшим бажанням піде інвестор.

Отже слово за регіонами, які рухаються в майбутнє, а не чіпляються за минуле.